Клінкерна цегла ручного формування MUHR Klinker Німеччина http://klinker . dn . ua /

Історія цегельного заводу Klinkerwerke Muhr

У 1934 році пан Генріх В. заснував свою власну фірму у м. Брухвальце, яку назвав «Мур і сини». У 1937 році пан Мур придбав цегельний завод, який був побудований в 1899 році, але вже кілька років виробництво було припинено.
Після успішного будівництва цегельний завод припинив своє існування в 1965 році через будівництво великого загородження широкої долини, в області скупчення якого він перебував.
У якості заміни цього заводу пан Г. В. Мур придбав 1.3.1956 року цегельний завод Игнаца Пастора у м. Еммеріха, цегельний завод для виготовлення цегли ручного формування. «Фабрика іловатой глини Пастора» має цікаву історію.

Виробництво цегли

Йоханнес Пастор, народжений 26.3.1838 року в районі Реєс (сьогодні це район Везель) заснував в 1875 році в м. Вардт цегельний завод. Заготовки з пластичної глини були повністю сформовані руками без допоміжних засобів на низькій землі і сушилися під відкритим небом. У 1885 році фірма під номером 2 була внесена як друге підприємство в Еммеріхскій торговий реєстр (сьогодні це торговий реєстр Клеве, тобто новий номер).

Син Игнаца Пастора Вільгельм збудував наприкінці 19 століття зі своїм батьком новий цегляний завод. Правління перейшло в рівних частках до молодшого сина Ігнацу і приймального Йогану. При бомбардуванні Еммеріха обидва власника загинули.
Ціле володіння потрапило в спільність спадкоємців, яка все продала. Цегельний завод пастора у м. Вардт був проданий в 1948 році фірмі Пюттманн. Поряд з камінням також була представлена «Хютхюмская лікувальна земля».
Пюттманн здрібнів заготовки з каменю і продавав глину як лікувальну землю. У 1954 році фірма Пюттманн пройшла за конкурсом.
Формоутворення поліпшувалося допомогою того, що використовувалася дерев'яна рама. Ця рама лягала на рівну, покриту піском землю і наповнювалася пластичним звуком. Спочатку використовувалася тільки одна цегляна заготівля, пізніше прийшли опоки багаторазового використання. Ці опоки збиралися в каркасах машин і везлися до сухого місця, де вони вибивалися на посипані піском землі.

У 1965 році цегельний завод був розширений на 6 камер. Паливо було замінено вугіллям на природний газ. У 1966 році пішов перший прес машин, який автоматично заповнював опоки.
Так як ці камені через процес затиску мали іншу поверхневу структуру, справжні «мурівські» камені ручного формування повинні були робитися вручну.
З місцевими будівельними організаціями в період з 1968 по 1973 роки було побудовано нове підприємство. Фірма «Оммс-Інтер» побудувала першу піч, другу піч побудувала фірма «Вальтер». За допомогою 2х пресів (затискачів) могло вироблятися близько 25 млн. каменів на рік. У 1970 році пан Вольфганг Мур прийняв керівництво
підприємством.
До 1979 року паралельно будувалася виробнича частина. Там встановлювалися преси, сушарки та печі.
Потужність 50 млн. каменів була досягнута 4 пресами і 130 співробітниками на рік. Щодня будувалося 20 будинків сімейного типу. Через процес модернізації та раціоналізації сьогодні ще 40 співробітників зайняті у виробничому процесі.
У 1988 році з'явилося перше частково-автоматизований пристрій з розвантаження та упаковки. У 1989 році була побудована нова система очищення глини. У 1991 році пан Мур придбав клінкерна завод Ліхтерфельд. Це підприємство було побудовано в 1986-1987 роках як сучасний завод ДДР. У грудні 1993
і в січні 1995 року річка Рейн затопила територію фірми. Продукція могла з певними обмеженнями триматися у вертикальному положенні.
У 1993-1997 роках була повністю оновлена розвантажувальна техніка. На користь нової галузі екологічних матеріалів печі 1 і 2 в 1995 році були зламані. На їх місці виробляються з тих пір глиняні будівельні панелі (плити).
У 2000 році були замінені всі пічні машини на сушильні апарати. Поступово модернізується техніка горіння і техніка сушіння.
З 2004 року Пан Майк Мур відповідальний за технічне управління у третьому поколінні «цеглярів».